Минулого тижня міський голова Володимир Хомко побував на Форумі місцевого самоврядування за участю Президента Петра Порошенка та Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, де обговорювалися зміни в житті країни за чотири роки від початку реформи з децентралізації. Відтак редакція «7 днів» поцікавилася в мера Рівного: як у низах (тобто безпосередньо в регіонах) оцінюють розширені центральною владою їхні повноваження і функції?
– Володимире Євгеновичу, якщо, поклавши руку на серце, реформа з децентралізації має більше позитиву, чи навпаки – негативу?
– Не хочу наводити якусь статистику (бо завершується рік, отож, я озвучу її в своєму традиційному звіті), але скажу, що цей рік був для нас дуже успішним. Більше того, за весь час мого мерства він був найуспішнішим. Все очевидно тому, що в міському бюджеті було найбільше, в порівнянні з попередніми роками, коштів. Не буду зараз перераховувати все зроблене (це можна буде побачити у моєму звіті). Втім зауважу, що зроблено дуже багато. Наші можливості за останні чотири роки збільшилися у рази.
Реформа децентралізації справді працює. Є й невирішені проблеми. В мене – багато запитань. Але якщо відкинути особисті емоції і подивитися об’єктивним, неупередженим оком, то, безумовно, прогрес колосальний. Капітальні видатки у нас збільшилися (це «грубі» цифри) з 40 до 340 мільйонів гривень. Є різниця? І бюджет збільшився більш як удвічі. Відтак і можливості зросли. Багато речей зробили, про які навіть і не мріяли. Наприклад, років сім тому навіть і не мріяли про ремонт вулиці Макарова, бо це не відповідало нашим можливостям. Хотіли ми того, чи ні, але, коли наш бюджет на той час сягав десь до мільярда, ми не могли зазіхнути на ремонт Макарова. А в цьому році зробили три таких капітальних ремонти – на вулицях Шухевича, Макарова (вони ще не завершені, але гроші на це є) і Орлова. До речі, такі капремонти, як на Шухевича і Макарова, в Рівному проведені вперше з часів незалежності. А візьміть тролейбуси! За останні кілька років ми придбали 14 нових тролейбусів. Про що говорити, якщо раніше на два старих ледь викроювали гроші? Втім, не буду всього перераховувати, бо ми зробили й багато іншого.
– Чи є якісь пріоритетні напрямки розвитку?
– Наше завдання – додаткові ресурси, які ми отримали, використати раціонально. Це не так просто, як декому здається. Часто дають поради, наприклад: давайте в цьому році все кинемо і заасфальтуємо всі вулиці. Так місто жити не може. Кожен рік треба робити все: і вулиці в належному стані підтримувати, і тепломережі оновлювати, і школи ремонтувати. Та багато чого треба. В тому числі й мешканцям багатоповерхівок допомагати. У нас прекрасно працює програма підтримки об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Для ОСББ ми даємо 70 відсотків вартості будь-якого ремонту. І чимало багатоповерхівок цим скористалися, зробили за рахунок коштів з міського бюджету так, що найближчі 20 років вони нічого не вкладатимуть у свої будинки, а лише експлуатуватимуть їх. Щоправда, не всі. Відтак і живуть по-різному: є будинки, де люди живуть добре, комфортно, а є будинки, де – погано. Важко допомогти тим, хто не хоче зробити собі хороше життя. Відмовки про те, що в будинку мало людей, не проходять. Бо є й на чотири квартири, де зробили ремонти. Не обов’язково на кожен будинок наймати управителя, кооперуйтеся по 10-15 будинків, щоб дешевше було. Такі приклади в місті є.
Отож, підсумую. Реформа діє, місцеве самоврядування відчуло ковток свіжого повітря. Багато питань, звичайно, ще вирішується.
– Не раз траплялося, що в процесі реформи центральна влада однією рукою давала, а іншою відбирала. Тобто, не тільки збільшувала відсоток податків, що залишається на місцях, а й передавала органам місцевого самоврядування більше зобов’язань, які не всім під силу…
– Є таке. В органів центральної виконавчої влади простежується бажання повісити якомога більше зобов’язань на органи місцевого самоврядування. Тут є конфлікт інтересів. Істина ж десь посередині. За щось будемо боротися, десь ітимемо на компроміс – таким чином і вирішимо питання. Але, якщо об’єктивно, то для органів місцевого самоврядування стало краще, ніж було. Додайте сюди проблему з казначейством, якої зараз немає. Вже мало хто пам’ятає, а нові мери нинішньої каденції навіть не знають, що було до 2014 року, коли ми випрошували в казначействі мало не кожну копійку. Зараз такого немає, – всі платежі проходять вчасно.
– Володимире Євгеновичу, якщо вже мова зайшла про зобов’язання, скажіть, на якій стадії знаходиться запровадження монетизації пільгових перевезень, яка згідно із постановою Кабміну має проводитися за кошти місцевих бюджетів?
– Очевидно, що уряд має бажання перекласти пільгове перевезення на плечі органів місцевого самоврядування. З моєї точки зору, це неправильно. Якщо б ішлося, скажімо, про пільги, які призначають органи місцевого самоврядування, то немає питань. Якщо ми, наприклад, вирішили надати в Рівному пільгу для перевезення студентів, то це наше зобов’язання і ми повинні його виконувати. Але є пільги, які ми не призначали. Це пільги, які затвердила Верховна Рада чи уряд. І в Конституції записано, що ці пільги забезпечує держава. От і складається ситуація, яка мене найбільше непокоїть: у Бюджетному кодексі – одне, а в Конституції – інше. Я не знаю прикладів інших держав, де в бюджетному кодексі було б записано щось таке, що не відповідає Конституції. А в Конституції України чорним по білому написано, що забезпечення наданих державою пільг – це функція держави. Якщо так, то давайте міняти Конституцію. Але проблема монетизації в іншому. З моєї точки зору, неможливо перейти на монетизацію в одному місті. Скажу, чому. Є пільги, які передбачені органами місцевого самоврядування. Наприклад, ми призначили пільгу для студентів. Очевидно, ми не призначали її для тих, хто вчиться в Луцьку, а лише для своїх, тому вона не поширюється на луцьких чи березнівських студентів. А як бути, якщо пільга загальнодержавна, наприклад, для пенсіонерів? Скажімо, ми запровадимо монетизацію, виплачуватимемо своїм людям компенсацію за проїзд у громадському транспорті. А приїде в Рівне такий же пільговик з іншого міста, де не видають грошову компенсацію на проїзд, то хто заборонить йому їхати безплатно в тролейбусі? Тут очевидний конфлікт. Отож, якщо переходити на монетизацію, то по всій країні, а не в окремому місті. Я думаю, що так воно й буде. Бо, як бачите, постанова є, а монетизації ніде немає. Її й неможливо зробити в одному окремо взятому місті. В іншому випадку це буде супроводжуватися колосальною кількістю конфліктів.
За матеріалами газети "Сім днів"