Питання та відповіді

 

Для отримання електронного цифрового підпису, електронної печатки в м. Рівному фізичні особи та суб’єкти господарювання можуть звернутися до:

Відділу реєстрації користувачів при ГУ ДФС у Рівненській області управління (центру) сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту Державної фіскальної служби України, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 8, 2-ий поверх, каб. 203, тел.: (0362) 69-26-27 та працює за графіком:

Реєстрація користувачів :

пн – чт: 9:00-18:00,

пт: 9:00-16:45,

обідня перерва: 13:00-13:45

Детальна інформація щодо підготовки документів та реєстрації користувачів на сайті: http://www.acskidd.gov.ua/

Також, отримати електронний цифровий підпис, електронну печатку можна, звернувшись до Пункту обслуговування користувачів акредитованого центру сертифікації ключів державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Кавказька, 7, 2-ий поверх, тел. +380-36-222-32-94, email: ca@rv.informjust.ua та працює за графіком:

пн-чт: 09:00-18:00,

пт: 09:00-16:45,

обідня перерва: пн-пт: 13:00-13:45

Детальна інформація про послуги та тарифи на сайті: https://ca.informjust.ua/

Інформацію надав Віталій Герман - начальник управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради.

Відповідно до статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються у постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися у власність або надаватися у користування об’єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Таким чином, при будівництві прибудови до квартири, яка є складовою частиною багатоквартирного житлового будинку, власник квартири повинен укласти договір оренди з органом місцевого самоврядування (якщо будинок перебуває у комунальній власності) або угоду з об’єднанням співвласників багатоквартирного житлового буднику (ОСББ) на використання земельної ділянки.

Згідно з розділом 3 ДБН А.2.2-3-2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» перебудова введених в експлуатацію в установленому порядку об’єктів будівництва, яка передбачає, зокрема, поліпшення умов експлуатації та проживання, зміну основних техніко-економічних показників відноситься до реконструкції. Тобто, прибудова балкону до квартири багатоквартирного житлового будинку є реконструкцією, оскільки призводить до зміни геометричних розмірів об’єкту.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» до будівництва належить нове будівництво, реконструкція, реставрація та капітальний ремонт об’єкта архітектури, реконструкція існуючих будівель і споруд в цілому або їх окремих частин, в тому числі, квартир, є видом будівництва та повинна здійснюватися відповідно до проектної документації.

Процедуру розроблення проектної документації на будівництво об’єкта, оформлення документів на виконання будівельних робіт визначено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI та «Порядком виконання будівельних робіт», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466.

Проектна документація на реконструкцію приміщень в існуючому багатоквартирному житловому будинку повинна відповідати вимогам державних будівельних норм, нормативним вимогам державних наглядових органів із забезпечення стійкості будівель, надійності їх експлуатації, протипожежної безпеки, екологічних та санітарно-гігієнічних правил і норм.

Так, згідно з вимогами п.8.14 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» при проектуванні реконструкції, капітальних ремонтів і перепланувань окремих квартир заборонено улаштування нових і розширення існуючих балконів і лоджій, їх скління.

Разом з тим, зазначеним пунктом визначено, що при проектуванні реконструкції житлових будинків допускається зміна їх фасадів, яка повинна носити системний характер, єдиний для всього будинку.

Отже, добудова балконів до квартир житлового будинку можлива тільки у складі проектних рішень реконструкції його фасаду в цілому, які повинні не порушувати зовнішній архітектурний вигляд будівлі.

30.10.2014 набрав чинності Закон України від 15.04.2014 № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу», яким, зокрема:

  1. скасовано реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичної особи та державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

  2. встановлено, що реєстраційний збір справляється лише за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до установчих документів юридичної особи (три неоподатковувані мінімуми доходів громадян), та за проведення державної реєстрації змін імені або місця проживання фізичної особи – підприємця (один неоподатковуваний мінімум доходів громадян);

  3. визначено, що реєстраційний збір за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до установчих документів благодійних організацій, не справляється;

  4. розшрено перелік документів, що підтверджують внесення реєстраційного збору, шляхом включення до нього копії квитанції з платіжного терміналу;

  5. скасовано обов’язковість використання юридичними особами приватного права печаток;

  6. включено до переліку відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, доступних на веб-сайтах Державної реєстраційної служби України (http://www.drsu.gov.ua) та державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html), дату відкриття виконавчого провадження щодо юридичних особи та фізичної особи – підприємця (для незавершених виконавчих проваджень) та місце проживання фізичної особи – підприємця;

  7. розширено перелік критеріїв пошуку відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, доступних на вищезазначених веб-сайтах, шляхом включення до нього скороченого найменування юридичної особи.

Посилання на офіційне джерело

Пунктом 2.53 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» передбачено, що приміщення громадського призначення повинні мати входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини будинку. Таким чином у випадках виведення приміщень із житлового фонду та проведення їх реконструкції під об’єкти громадського призначення виникає необхідність влаштування вхідних груп (окремого входу до такого приміщення).

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 07.07.2011 № 109 «Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст» для таких об’єктів не передбачено винятків із загальних правил. Отже, відповідному спеціально уповноваженому органу містобудування та архітектури надається можливість встановлення планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва вхідних груп.

Статтею 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема, встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт.

При цьому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію. Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані може бути проведено за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Оскільки вхідні групи влаштовуються додатково у багатоповерхових житлових будинках після виведення окремих приміщень з житлового фонду та необхідності проведення їх реконструкції під об’єкти громадського призначення, то документом, що посвідчує право власності чи користування на земельну ділянку, може бути лише документ, який поширює таке право на земельну ділянку, необхідну для обслуговування цілісного об’єкту, тобто всього багатоповерхового житлового будинку.

Оформлення прав на таку земельну ділянку здійснюється в порядку встановленому статтями 123, 124 Земельного кодексу України. Відповідно до статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки та прибудинкові території, надаються в постійне користування підприємствам, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об’єднанню власників.

Тобто документами, що посвідчують право на земельну ділянку, необхідними для отримання дозволу на початок будівельних робіт по влаштуванню вхідної групи, зокрема, можуть бути:

  • витяг з Державного реєстру прав про зареєстроване право постійного користування на земельну ділянку, видане комунальному підприємству, що здійснює управління (обслуговування) відповідним багатоквартирним житловим будинком;

  • державний акт на право постійного користування земельною ділянкою у випадках оформлення прав до 1 січня 2013 року;

  • свідоцтво на право власності на земельну ділянку, видане об’єднанню співвласників багатоквартирного житлового будинку;

  • договір оренди земельної ділянки між міською радою та таким об’єднанням;

  • державний акт на право власності на земельну ділянку у випадках оформлення прав до 1 січня 2013 року.

Разом з тим, повідомляємо, що, враховуючи практику відсутності правовстановлюючих документів на земельні ділянки під багатоповерховими житловими будинками, окремі міські ради використовують механізм укладання договорів суперфіцію (права користування чужою земельною ділянкою під забудову) або особистого строкового сервітуту на земельну ділянку площею, необхідною безпосередньо для влаштування вхідної групи.

Однак зауважуємо, що такий механізм має ряд недоліків, пов’язаних з складністю оформлення землевпорядної документації та державної реєстрації речових прав.

Посилання на офіційне джерело (сторінка 12)

На сьогодні правове регулювання цього питання законодавством на належному рівні не здійснено. Вимоги законодавства є суперечливими з огляду на вимоги земельного законодавства з одного боку та характер об’єктів благоустрою як цілісних комплексних об’єктів, а також тимчасовий допоміжний характер підприємницької діяльності на вказаних об’єктах (кіоски, палатки, лотки, атракціони тощо) з іншого боку.

На нашу думку із ситуації доцільно виходити наступним чином. Відповідно до статті 14 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством. Провадження підприємницької діяльності (надання послуг прокату атракціонів, вело-, електромобілів тощо) здійснюється на території об’єктів благоустрою (парки, площі, вулиці тощо).

Дана діяльність має сезонний (тимчасовий) характер. Вона створює сприятливі умови для життєдіяльності жителів міста і узгоджується з призначенням відповідного об’єкту благоустрою (відпочинок, харчування чи отримання інформації (для агітаційних палаток).

Відповідно до частини другої стаття 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи, організації. Відповідно до частини четвертої стаття 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»на території об'єкта благоустрою відповідно до затвердженої містобудівної документації можуть бути розташовані будівлі та споруди торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення.

Власники цих будівель та споруд зобов'язані забезпечити належне утримання наданої їм у встановленому порядку земельної ділянки, а також можуть на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем, забезпечувати належне утримання іншої закріпленої за ними території (прилеглої території) та/або брати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою.

На нашу думку для вирішення питання доцільно передбачити у правилах благоустрою порядок провадження підприємницької та агітаційної діяльності на об’єктах благоустрою. Необхідно визначити відповідні місця на території об’єктів благоустрою (передбачити межі території, яка може закріплюватися), види допустимої підприємницької діяльності на них та обсяги пайової участі (для комерційної діяльності).

Передбачити оформлення відносин між суб’єктами підприємницької діяльності та балансоутримувачем шляхом укладення договору про закріплення за першими території (її частини) об’єкту благоустрою на певний час та їх зобов’язання брати пайову участь в утриманні об’єкту благоустрою. Доцільно передбачити можливість закріплення однієї і тієї ж території одночасно за кількома суб’єктами (наприклад для осіб, які здійснюють прокат). Якщо стоїть питання надходження до бюджету, то це питання можна вирішити через частку прибутку відповідного комунального підприємства-балансоутримувача, яка зараховується до бюджету міста або через оподаткування його прибутку.

Таким саме чином можна вирішувати питання і щодо кіосків, які легко знімаються.

Вказане дозволить оперативно та розумно вирішувати питання використання об’єктів благоустрою.

Посилання на офіційне джерело (сторінка 8)

Для оформлення права на розміщення наземних носіїв зовнішньої реклами повинно використовуватися договірне тимчасове використання частини об’єкту благоустрою.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об'єктами благоустрою населених пунктів визнаються:

  1. території загального користування (парки, сквери, майдани, площі, бульвари, проспекти, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, інші території загального користування);

  2. прибудинкові території;

  3. території будівель та споруд інженерного захисту територій;

  4. території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору;

  5. інші території в межах населеного пункту.

У свою чергу відповідно до пункту 4 частин першої статті 21 вказаного Закону засоби та обладнання зовнішньої реклами є елементами (частинами) об’єктів благоустрою.

З огляду на вказане вважаємо, що об’єкт благоустрою потрібно розглядати як окремий об’єкт права власності. Питання про землі або земельні ділянки під об’єктами благоустрою повинно вирішуватися саме під такими об’єктами як цілим, з урахуванням всіх його елементів як наявних так і можливих, у тому числі й засобами зовнішньої реклами незалежно від форми власності. Тобто питання оформлення земельної ділянки – це питання власника, балансоутримувача об’єкта благоустрою, а не власника його окремого елемента.

Для розміщення наземного засобу зовнішньої реклами приватної власності на об’єкті благоустрою комунальної власності відповідна особа повинна укласти з власником, балансоутримувачем договір на тимчасове користування місцем розташування засобів зовнішньої реклами на об’єкті благоустрою. І цього повинно бути достатньо з точки зору оформлення права. Також можна укласти договір про пайову участь в утриманні об’єкту благоустрою. Рекомендуємо передбачити порядок розміщення наземних носіїв зовнішньої реклами у правилах благоустрою населеного пункту.

Вказане не виключає в окремих випадках можливість укладення договору оренди земельної ділянки під наземними носіями зовнішньої реклами. Однак на нашу думку це поодинокі випадки, які не є типовими для населених пунктів. Крім того потрібно враховувати тимчасовий характер розміщення частини вказаних об’єктів. Вважаємо, що фрагментування цілісних земельних ділянок під об’єктами благоустрою у більшості випадків є нераціональним.

Посилання на офіційне джерело (сторінка 3)

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини 1, 2 статті 245 Цивільного кодексу України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Довіреності, що видаються юридичними особами, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються безпосередньо організацією.

Довіреність фізичної особи, фізичної особи – підприємця повинна бути посвідчена нотаріально. У разі неподання оригіналу належним чином оформленої довіреності, можлива подача копії такої довіреності, яка повинна бути нотаріально посвідчена.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім’я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, (подання, підписання та отримання відповідних документів, здійснення тих чи інших дій, тощо).

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і да¬ту складання (підписання), строк дії (прописом), прізвище, ім’я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) пред¬ставника та особи, яку представляють, а за необхідності – займану поса¬ду, коло повноважень.

Відповідно до статті 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Строк дії довіреності зазначається словами та визначається роками, місяцями, тижнями, днями і не може бути визначений настанням будь-якої події. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Зразок довіреності

Щодо необхідності одержання дозволу для здійснення торгівельної діяльності кавовими та іншими безалкогольними напоями з транспортного засобу

Згідно з частиною першої статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

В статті 31 Господарського кодексу України зазначено, що дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади визнається, зокрема, встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб’єктів господарювання або груп підприємців. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається.

Так, на сьогоднішній день Закон, який визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів є Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Частиною першою статті 4 цього Закону передбачено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються, зокрема, необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру.

На теперішній час, законами України не передбачено необхідності одержання дозволу для здійснення торгівельної діяльності кавовими та іншими безалкогольними напоями з транспортного засобу, у зв'язку з чим відсутня необхідність одержання такого дозволу.

Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва

Щодо чинності дозволу на виконання будівельних робіт

31.01.2012

№ 40-17/6-546

Відповідно до пункту 1 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» дозвіл на виконання будівельних робіт, отриманий до набрання чинності підпунктів (до 13.04.2009), вказаних у першому реченні цього пункту, зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 14.10.2008), а щодо об’єктів містобудування, будівництво яких розпочато, - до завершення їх будівництва. Зазначена норма є нормою прямої дії, у зв’язку з чим дозволи на виконання будівельних робіт, отримані до набуття чинності підпункту 17 пункту 10 розділу I цього Закону, є чинними та не потребують продовження терміну їх дії в межах строків, встановлених пунктом 1 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву».

Крім цього, відповідно до пункту 8 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», дозволи на виконання будівельних робіт, отримані до набрання чинності цим Законом (до 12.03.2011), є чинними до завершення будівництва об’єкта.

Таким чином, якщо згідно отриманого дозволу будівництво об’єкта було розпочато і він був чинним на момент набрання чинності зазначених законодавчих актів то дозвіл вважається чинним до завершення будівництва.

Звертаю увагу, що листи Держархбудінспекції України не є нормативно-правовими актами, вони мають лише інформативний характер і не встановлюють правових норм.

ДЕРЖАВНА АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНА ІНСПЕКЦІЯ УКРАЇНИ

02160, м. Київ-160, просп. Возз'єднання, 15/17 тел. 291-69-69,

факс 291-69-68 10.11.2011 № 40-16-4092

Про документ, який підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта

Згідно з процедурою прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорій складності та будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України або її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється шляхом видачі відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Крім того, згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461, після проведення реєстрації декларації замовнику повертається один примірник декларації, або видається один оригінал сертифікату.

Слід зазначити, що оригінал документа, який підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта зберігається у замовника, оскільки є першим і єдиним примірником.

Згідно із частиною дев’ятою статті 39 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії (далі – договори про постачання), включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Крім того, порядок укладення договорів, що породжують майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання, регулюється Господарським кодексом України.

Таким чином, при укладенні договорів про постачання замовник надає, в тому числі копію документа, який підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.

Заступник Голови                                                                                             В.В. Папка

Щодо документів дозвільного характеру (відповідно до листа Держархбудінспекції України від01.11.2011 № 40-17-3856)

Відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру – це дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства – це документ, яким суб'єкт господарювання повідомляє державного адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру.

Разом з тим, Законом України від 19.05.2011 № 3392-VI затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, відповідно до якого документами дозвільного характеру у сфері містобудівної діяльності є дозвіл на виконання будівельних робіт та сертифікат щодо закінченого будівництвом об’єкта. Таким чином, Декларація не є документом дозвільного характеру.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанов Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів» та № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» у разі коли декларація про початок виконання підготовчих робіт, декларація про початок виконання будівельних робіт, декларація про готовність об'єкта до експлуатації (далі – Декларація) подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, Державна архітектурно-будівельна інспекція або її територіальний орган (далі – Інспекція) повертає її замовнику з обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Зазначеними законодавчими актами визначено вичерпний перелік підстав повернення Декларації замовнику. Повернення Декларації з інших причин не допускається.

Враховуючи зазначене, у разі якщо замовник подав чи оформив Декларацію належним чином, підстав для її повернення немає.

Крім того, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та постановами Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 і № 466 при реєстрації Декларації не передбачено надання будь-яких інших документів, окрім двох примірників зазначеної декларації.

Таким чином, при реєстрації Декларації Інспекція не має права вимагати додаткові документи, а у разі повернення Декларації на доопрацювання Інспекція зобов’язана обґрунтувати причини її повернення.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

17.02.2011

Щодо деяких питань, пов'язаних з дозволом на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг, у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України

Керуючись нормами податкового законодавства (зокрема, Законом України "Про систему оподаткування" та Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 N 56-93 "Про місцеві податки і збори") місцевими органами влади було запроваджено видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг.

З набранням чинності 05.10.2006 частини першої статті 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі - Закон України про дозвільну систему) правових підстав на оформлення та видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг (та подібних до нього) немає, оскільки необхідність одержання такого документа не передбачено жодним Законом України.

Крім того, Верховною Радою України 02.12.2010 прийнято Податковий кодекс України, підпунктом 1 пункту 2 розділу "Прикінцеві положення" яким передбачено, що з 01.01.2011 втратили чинність, зокрема, Закон України "Про систему оподаткування" та Декрет Кабінету Міністрів України 20.05.93 N 56-93 "Про місцеві податки і збори".

Тим самим, збір за видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг (далі - дозвіл) скасовано.

Проте, на сьогодні, органами місцевого самоврядування запроваджується практика встановлення необхідності подання суб'єктами господарської діяльності декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства, замість дозволу.

Така практика, у порівнянні з неправомірним дозволом, є більш прийнятною, але потребує наявності відповідної нормативно-правової основи.

Отже, на сьогодні, існує необхідність щодо повідомлення органів місцевого самоврядування про відкриття об'єкту торгівлі та сфери послуг, і таке повідомлення не може бути "зареєстроване" або "не зареєстроване", а повинно прийматись безумовно і використовуватись в роботі для потреб місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону України про дозвільну систему передбачено, що декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства (далі - декларація) - це документ, яким суб'єкт господарювання повідомляє державного адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру.

Частиною першою статті 4 Закону України про дозвільну систему передбачено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення видачі дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформленні видачі дубліката, анулюванні документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Враховуючи, що на сьогодні, жодним законом України не передбачено необхідності одержання документа дозвільного характеру (дозволу) для здійснення господарської діяльності, вимоги дозвільних і контролюючих органів (їх посадових осіб) щодо подання декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства, можуть бути визнані неправомірними, оскільки суперечать нормам Конституції України, Господарського кодексу України та Закону України про дозвільну систему.

Разом з тим, слід зазначити, що частиною першою статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, надання дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, визначення обсягів пайової участі їх власників в утриманні об'єктів благоустрою.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" об'єктами благоустрою, зокрема, визначено: території загального користування (вулиці, парки, пляжі тощо); прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

 

Голова ліквідаційної комісії - перший заступник Голови                                         Г.М.Яцишина

Згідно із статтею 33 Закону України „Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі:

  • рішення суду;
  • виконавчого напису нотаріуса;
  • згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 36 Закону України „Про іпотеку" встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

  • передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
  • право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 37 зазначеного Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем в суді, якщо він доведе, що основне зобов’язання і умови іпотечного договору не були порушені.

З метою правильного застосування викладених норм законодавства та уникнення ситуації, коли іпотекодавець змушений у судовому порядку оскаржувати рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки та доводити, що основне зобов’язання і умови іпотечного договору не були порушені, слід мати на увазі наступне.

Необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Застереження у іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов’язань боржником.

Окрім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені Законом способи задоволення вимог за основним зобов’язанням, у тому числі і такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання застосований бути не може.

Таким чином, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлювальним документом буде або договір купівлі-продажу нерухомості або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

У новому Порядку організації та ведення військового обліку призовників та військовозобов'язаних, що набув чинності 19 грудня 2016 року,  з'явився принцип територіальності .

Про це повідомив заступник міського голови Рівного з питань діяльності виконавчих органів міської ради Віталій Герман.

Зі слів Віталія Германа, новий Порядок організації та ведення військового обліку призовників та військовозобов'язаних встановлює, що реєстрація (зняття з реєстрації) місця проживання призовників і військовозобов’язаних здійснюватиметься лише у разі наявності в їх військово-облікових документах позначок районних (міських) військових комісаріатів про зняття з військового обліку або перебування на військовому обліку за місцем проживання.

«Як і раніше, для реєстрації чи зняття з реєстрації місця проживання осіб призовного віку і військовозобов'язаних, необхідно надавати документ, який підтверджує перебування на військовому обліку: військовий квиток, тимчасове посвідчення або посвідчення про приписку до військової дільниці. Однак у новому Порядку з'явився принцип територіальності. Орган реєстрації віднині зобов'язаний проводити перевірку наявності відмітки відповідного районного (міського) військового комісаріату про взяття (зняття) призовника або військовозобов’язаного на військовий облік за новим місцем проживання чи перебування. У разі відсутності такої відмітки призовник або військовозобов’язаний направляється до відповідного районного (міського) військового комісаріату для взяття його на військовий облік або зняття з військового обліку» - роз’яснив Віталій Герман.

Згідно нового Порядку посилиться система взаємодії між органом реєстрації місця проживання та місцевими військовими комісаріатами. Органи реєстрації зобов’язані щомісяця надсилати до районних (міських) військових комісаріатів повідомлення про реєстрацію (зняття з реєстрації) місця проживання призовників і військовозобов’язаних; повідомляти про місце перебування зареєстрованих призовників і військовозобов’язаних на запити районних (міських) військових комісаріатів; надсилати повідомлення про осіб, які отримали громадянство України і повинні бути взяті на військовий облік; надавати військовим комісаріатам допомогу у прийнятті призовників і військовозобов’язаних на військовий облік, здійсненні контролю за виконанням ними правил військового обліку та виявлення призовників і військовозобов’язаних, які порушують зазначені правила.

«Відтак, постає завдання узгодити спільні дії  та обговорили особливості загального документообігу між Рівненським регіональним центром надання адміністративних послуг та керівництвом військового комісаріату і представниками Державної міграційної служби» - зазначив Віталій Герман.

 
Довідково. Порядок організації та ведення військового обліку призовників та військовозобов'язаних затверджений Постановою КМУ № 921 від 7 грудня 2016 року, набув чинності 19 грудня 2016 року.

Приходьте до нас 33013, м. Рівне, майдан Просвіти, 2

Понеділок, Середа, Четвер: з 9.00 до 18.00
Вівторок: з 9.00 до 20.00
П’ятниця, Субота: з 9.00 до 16.00
Вихідні дні: неділя, святкові та неробочі дні.

Напишіть нам cnap.rivne@ukr.net
Зателефонуйте нам (0362) 648-933, 648-955
648-922